На віку, як на довгій ниві…
Були в житті Галини Миколаївни Іванів і будні, і свята. Іноді радість сповнювала все її єство – і хотілося творити. А було, що серце огортала, як туман долину, печаль. І її неможливо заховати за пелюстками рожевих ілюзій. Було всього: терни і троянди. Та все ж якщо уважно перегорнути книгу життя, переважають приємні хвилини. Згадка хвилює душу, а серце огортає тихо-радісний смуток за тим, що ніколи не повернеться, – за молодістю.
І ось знову зима. Незабаром лютий коли в школі проходить традиційне свято – Вечір зустрічі з випускниками. Щороку в цей день співає її душа, бо злітаються до школи колишні учні Галини Миколаївни, яких навчала вона бути чесними і розумними, благородними і порядними, чуйними і милосердними. Мимоволі згадуються роздуми одного із західних знавців освітянської праці Вільяма Ворда: «Гарний учитель пояснює. Видатний учитель – показує. Великий учитель – надихає». Галина Миколаївна Іванів – учитель, який надихає.
Чимало її колишніх учнів стали висококваліфікованими фахівцями. Серед них і лікарі, і юристи, і математики – програмісти, і підприємці, і майстри на всі руки – робітники. Люди різних професій, галузей знань, але всі вони цінують рідне слово, є любителями літератури, живопису, музики, театрального мистецтва. Все це назавжди запало в їхні серця на уроках, які проводила Галина Миколаївна. Вона надихала їх на творчу працю, на розуміння прекрасного.
І спливають спогади…
«Родом я з мальовничого краю, славного своїми піснями, високою національною свідомістю його жителів – Прикарпаття, Івано – Франківщини. Тут завжди в пошані була рідна мова, зневажались ренегати, відступники від свого рідного, національного. Ще в дитинстві я почула від мами, простої селянки, рядки з поезії С. Воробкевича:
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас зневажає,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Так у нас від покоління до покоління передавалась любов до рідної мови. До свого національного. Це у нас у крові, тому й не вдалося русифікувати Західну Україну.
Рано навчилася читати – у 5 років. Читання стало найулюбленішим моїм заняттям на все життя. Навчаючись у школі, найбільше любила українську мову, літературу, російську мову, літературу, історію і мріяла стати вчителькою. Це був вибір свідомий на все життя.
Після закінчення середньої школи стала студенткою Івано – Франківського педагогічного інституту, історико – філологічного факультету, спеціальність – українська мова, література, історія.
Швидкокрилим птахом промайнули студентські роки. Були цікаві дискусії, поїздка по франківських місцях, хор українські пісні. Особливо запам’яталося навчальна практика у селищі Кути Косівського району на Івано-Франківщині. Перші уроки, перші успіхи, а інколи невдачі, але ж скільки було радості, коли бачила перед собою щирі дитячі очі, які допитливо, вивчаючи, але доброзичливо дивилася на молоду, ще недосвічену вчительку.
Пізніше зрозуміла: не треба боятися, якщо щось не вдається, треба наполегливо працювати над собою, бо, як писала моя улюблена поетеса Л.Костенко,
Поразка – це наука.
Ніяка перемога так не вчить.
Після першої педпрактики переконалася, що не помилилася у виборі професії, що це моя доля на все життя».
Після закінчення інституту Галина Миколаївна приїхала працювати на Полісся, спочатку у село Колки, а з 1969 року навчає української мови та літератури учнів Дубровицької загальноосвітньої школи №1.
- За більше ніж 40 років праці в Дубровиці це далеке поліське містечко стало мені рідним і близьким, - ділиться спогадами Галина Миколаївна, - тут народився і виріс мій син, тут мої колишні і теперішні учні, моя вчительська доля.
Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До долі – моєї обраниці.
Ці рядки поетеси Л. Костенко мені дуже близькі, бо розкривають головне в моєму житті: школа, діти, любов до них, до своєї професії, хоч яка вона нелегка.
Сплива час. Не одна весна відгостювала на Дубровиччині, не один раз заходила вона в клас, де учні радо відповідали на її щире «Добрий день».
А у 1974 році – перший випускний клас вивела на широкий життєвий шлях у Дубровицькій середній школі №1. З того часу у трудовій книжці не з’явилося іншого запису у графі про місце роботи.
А літа – стрілою, поповнюючи її трудову біографію новими здобутками: Грамота Міністерства освіти України, значок «відмінник народної освіти УСРС», звання «Учитель - методист», Заслужений вчитель України. Отримала президентську відзнаку, яку їй вручив особисто Народний депутат України Василь Яніцький 1 вересня 2016 року. А скільки грамот, подяк, просто душевних листів від випускників. І праця, праця, праця.
-Урок потрібно творити, як поет вірш, - переконливо доводить Галина Миколаївна, - тільки живий рух думки, що шукає істини, зацікавить учня. Не проповідувати, а ділитися своїми думками. Найгірше, коли перші уроки, мов пустоцвіти, не збудять зацікавленості в учня. Тоді тяжко настроїти аудиторію на свій лад. Учитель повинен знати й любити свій предмет і дітей. Я не роблю ніякого відкриття, це твердження старе, як світ, але по-моєму, це основа, без цього не допоможуть найсучасніші методи й прийоми, бо сухий, не зігрітий душевним теплом учителя виклад дає суму знань, але не прищеплює любові до предмета, не викликає бажання більше дізнатися про того чи іншого письменника і взагалі знати більше, самовдосконалюватися.
Маючи величезний педагогічний досвід, Галина Миколаївна щедро ділиться ним з колегами, вчителями української мови, літератури. І не лише з тими, хто працює в школі, в методичному об’єднанні, а й зі словесниками району, області. Про це свідчить її методичні розробки, розроблені нею методичні рекомендації.
Є у неї одне захоплення, про яке знають всі вчителі району та всі її учні, Галина Миколаївна, як і колись, так і тепер, дивує незвичайними моделями власного одягу, підбором для нього цікавих нестандартних деталей, оригінальних елементів. Прикрас, тому для вихованців вона запади була і є зразком тонкого смаку, вишуканості, елегантності
Галина Миколаївна – людина душевної краси, щира, відверта, доброзичлива, надзвичайної сумлінності і працездатності. Знати таких людей – велике щастя, бо у спілкуванні з ними ніби нап’єшся чистої джерельної водиці в літню спеку, щедрішим станеш душею, багатшим на почуття, проймешся їхнім внутрішнім світом.
Але, мабуть, найголовніше в її житті те, що вона у першу чергу Вчитель, талановитий, яскравий – професіонал найвищого ґатунку. Вчитель, якому вірять, до якого тягнуться учні і якого пам’ятають упродовж багатьох років після випуску. Існує думка, що якщо у дитини був хоча б один значущий дорослий в житті, вона неодмінно реалізується, знайде своє місце в житті.
Галина Миколаївна стала таким учителем для багатьох сотень її учнів. У наш вкрай прагматичний час вона завжди несе до дітей вогонь духовності. Вона – посланець рідної мови, української літератури, їх вірний слуга.
