Наші слова — це не просто звуки. Це або стіни, або містки до чиєїсь душі.
Безбар’єрна мова — це коли ми дивимося людині в очі й бачимо її саму, її мрії та світ всередині, а не діагнози чи відмінності. Це відмова від холодних ярликів на користь простого дитячого тепла. Це вміння обійняти словом, підтримати й вчасно запитати: «Ти як?».
Світ стає затишним і безпечним тоді, коли ми починаємо говорити з повагою. Бережімо один одного у своїх словах, щоб жодне серце не почувалося самотнім. 
